Трицератопс

Для дорослих

Вид. Найвідоміший вид трицератопса називається T. horridus, але дати життя і сліди зубів тиранозавра на цій картці стосуються роду загалом.

Розміри. За оцінкою Американського музею природознавства (AMNH), 6-8,5 м завдовжки і 5,45-8,15 т. Museums Victoria дає для дорослих трицератопсів ширший діапазон маси, 6-12 т. Це оцінки з різних оглядових джерел, а не виміри однієї тварини. Їх не слід сприймати як точні межі розмірів усіх трицератопсів. Висоти в стегні в перевірених джерелах немає, тому картка її не показує.

Час. Музей природознавства в Лондоні (NHM) дає для роду приблизно 68-66 млн років тому, і шкала часу показує саме цей діапазон, а не точні межі виду. У формації Хелл-Крік у Монтані T. horridus залягає нижче, а T. prorsus вище, з перехідними формами між ними; Scannella et al. (2014) пояснюють це поступовою зміною однієї лінії. Museums Victoria датує Горрідуса приблизно 67 млн років і пише, що T. horridus зник щонайменше за 500 тис. років до падіння астероїда.

Місця. Трицератопсів знаходять у формації Хелл-Крік: на північному сході Монтани (Scannella et al. 2014) і в Південній Дакоті, звідки походить Великий Джон (D'Anastasio et al. 2022). Тепер Великий Джон стоїть у Дитячому музеї Глейзера в Тампі, США. Додаток до статті D'Anastasio et al. (2022) наводить координати кар'єру Великого Джона в Південній Дакоті. Невизначеним залишається точне положення знахідки в шарах формації. Хелл-Крік був прибережною рівниною з річками, де переважали квіткові рослини (Fastovsky & Bercovici 2016).

Швидкість. Holliday et al. (2010) оцінювали довжину кінцівок з різними поправками на хрящ і рахували швидкість для припущеного числа Фруда. Їхній розрахунок для трицератопса при числі Фруда 1 описує теоретичний повільний біг: він не показує максимальної швидкості і не доводить, що тварина так бігала. Надійної оцінки максимальної швидкості немає, тому порівняння ми не показуємо.

Їжа. Дзьоб зрізав рослини, а щільні групи зубів утворювали ріжучі поверхні. Erickson et al. (2015) знайшли, що в зносі зуба беруть участь п'ять твердих тканин, які стираються з різною швидкістю, тож стертий зуб зберігає ріжучу форму. За будовою тіла він їв переважно низькі рослини, хоча міг сягати й вище (NHM). Пальмове листя і саговники AMNH називає імовірною їжею за будовою зубів, а не за вмістом шлунка; конкретних решток його їжі ці джерела не описують.

Тиранозавр. Erickson & Olson (1996) описали сліди зубів тиранозавра на тазовій кістці трицератопса, визначеного лише до роду. Це прямий доказ того, що тиранозавр їв трицератопса. Чи вбив він цю тварину, чи знайшов уже мертвою, за слідами зубів не відрізнити, тому картка цього не стверджує.

Роги. Farke et al. (2009) знайшли на черепах трицератопсів пошкодження, які узгоджуються з боями рогами і з захисною роллю коміра. Horner & Goodwin (2006) простежили, як череп змінюється з віком: від черепа малюка близько 38 см до дорослих близько 2 м, від коротких ріжків до загнутих назад рогів підлітків і загнутих уперед рогів дорослих; ці зміни вони тлумачать як сигнали зрілості. D'Anastasio et al. (2022) дослідили під мікроскопом рану на комірі Великого Джона, знайшли ознаки загоєння і припускають удар рогом іншого трицератопса. AMNH так само вважає частково загоєну травму на черепі свого скелета можливим слідом бою. Ці пояснення можуть бути правдиві одночасно, а за травмами не можна визначити ні стать тварин, ні причину бою.

Торозавр. Scannella & Horner (2010) запропонували, що торозавр є дорослою стадією трицератопса. Longrich & Field (2012) за ознаками зрілості й формою черепа заперечили це і залишили два окремі роди. У цій енциклопедії це різні тварини.

Стадо. NHM пише, що поодинокі знахідки довго наводили на думку про переважно самотнє життя. Naturalis описує п'ять T. horridus з одного скупчення кісток і вважає їх стадом, яке жило й загинуло разом. Групова знахідка підтримує те, що ці тварини були разом, але чи трималися вони стадом усе життя і чи ставали колом довкола малят, ці джерела не встановлюють.

Шкіра. Лейн (HMNS PV.1506) у Х'юстонському музеї природничих наук має збережену шкіру разом зі скелетом; музей визначає його лише до роду. Bell et al. (2022) описують на шкірі трицератопса мозаїку луски з дуже великими опуклими лусками і вважають шип чи щетинку на них малоймовірними. Wells (2017) у блозі музею припускав щетинки, але встановленою ознакою їх вважати не можна, тому картка їх не згадує.

Назва. Triceratops грецькою означає трирога морда. Латинське horridus може означати шорсткий або настовбурчений; ця назва не доводить, що тварина мала щетину. Назву дав Отніел Чарльз Марш у 1889 році. За два роки до того, у 1887-му, він прийняв пару викопних рогових стрижнів за роги вимерлого бізона (AMNH).

Родичі. Який окремий рід найближчий до Triceratops, аналізи вирішують по-різному. Brown & Henderson (2015) і Loewen et al. (2024) ставлять поруч Torosaurus, а Dalman et al. (2022) у дереві, де є Ojoceratops, ставлять поруч саме його; у дереві Loewen et al. (2024) Ojoceratops немає, тож новіша дата суперечку не вирішує. Holmes et al. (2026) повторили аналіз Loewen et al. і повідомили, що опублікована матриця відрізняється від тієї, за якою побудовано частину дерев. Farke (2011) попередньо визнавав Nedoceratops окремим родом, а Scannella & Horner (2011) вважали його стадією росту трицератопса. Два види, T. horridus і T. prorsus, на деревах виходять сестринськими, але Scannella et al. (2014) і Mallon et al. (2025) вважають, що один вид поступово перетворився на інший.

Дуельні динозаври. Скелети трицератопса й хижого тиранозавроїда, поховані разом, тепер у Музеї природничих наук Північної Кароліни; у рештках трицератопса застрягли зуби хижого динозавра. Спільне поховання й зуби не доводять смертельної бійки і не кажуть, хто кого вбив. Zanno & Napoli (2025) визначають похованого поруч хижака як Nanotyrannus lancensis і розміщують цей рід поза родиною Tyrannosauridae. Тому на картці він названий хижим родичем тиранозавра.

Звідки ми це знаємо

1. Natural History Museum, London. Triceratops
2. American Museum of Natural History. Triceratops horridus, OLogy card 010
3. Erickson et al. (2015). Wear biomechanics in the slicing dentition of the giant horned dinosaur Triceratops
4. Holliday et al. (2010). Cartilaginous epiphyses in extant archosaurs and their implications for reconstructing limb function in dinosaurs
5. American Museum of Natural History. Triceratops, Hall of Ornithischian Dinosaurs
6. Horner & Goodwin (2006). Major cranial changes during Triceratops ontogeny
7. Bell et al. (2022). The exquisitely preserved integument of Psittacosaurus and the scaly skin of ceratopsian dinosaurs
8. D'Anastasio et al. (2022). Histological and chemical diagnosis of a combat lesion in Triceratops
9. Naturalis Biodiversity Center. Press file: the Triceratops herd at Naturalis
10. Erickson & Olson (1996). Bite marks attributable to Tyrannosaurus rex: Preliminary description and implications
11. Fastovsky & Bercovici (2016). The Hell Creek Formation and its contribution to the Cretaceous-Paleogene extinction: A short primer
12. Museums Victoria. All about Horridus
13. Scannella et al. (2014). Evolutionary trends in Triceratops from the Hell Creek Formation, Montana
14. Glazer Children's Museum. Big John exhibit
15. Farke et al. (2009). Evidence of combat in Triceratops
16. Scannella & Horner (2010). Torosaurus Marsh, 1891, is Triceratops Marsh, 1889: Synonymy through ontogeny
17. Longrich & Field (2012). Torosaurus is not Triceratops: Ontogeny in chasmosaurine ceratopsids as a case study in dinosaur taxonomy
18. Wells (2017). 5 of the rarest objects on display at HMNS
19. Museums Victoria. Are you a Triceratops whiz?
20. Lewis & Short (1879). A Latin Dictionary, entry horridus, via University of Chicago Logeion
21. Museums Victoria. Specimen P 256878: Horridus the Triceratops
22. Brown & Henderson (2015). A New Horned Dinosaur Reveals Convergent Evolution in Cranial Ornamentation in Ceratopsidae
23. Loewen et al. (2024). Lokiceratops rangiformis gen. et sp. nov. (Ceratopsidae: Centrosaurinae) from the Campanian Judith River Formation of Montana reveals rapid regional radiations and extreme endemism within centrosaurine dinosaurs
24. Dalman et al. (2022). A new chasmosaurine ceratopsid from the Upper Cretaceous (Campanian) Farmington Member of the Kirtland Formation, New Mexico
25. Holmes et al. (2026). New information on the holotype of Chasmosaurus russelli (Ornithischia: Ceratopsidae) necessitates the establishment of a new genus to receive the species
26. Farke (2011). Anatomy and Taxonomic Status of the Chasmosaurine Ceratopsid Nedoceratops hatcheri from the Upper Cretaceous Lance Formation of Wyoming, U.S.A
27. Scannella & Horner (2011). Nedoceratops: An Example of a Transitional Morphology
28. Mallon et al. (2025). The Canadian fossil record supports anagenesis in Triceratops (Ornithischia, Ceratopsia)
29. China University of Geosciences. Paleontologists revealed the tooth replacement of the earliest ceratopsian dinosaurs
30. North Carolina Department of Natural and Cultural Resources. NC Museum of Natural Sciences to unveil Dueling Dinosaurs experience April 27
31. Tamez-Galvan (2026). When Triceratops Dreams Come True
32. Denver Museum of Nature & Science. Triceratops Discovery
33. Zanno & Napoli (2025). Nanotyrannus and Tyrannosaurus coexisted at the close of the Cretaceous

Хто намалював і сфотографував

• Трицератопс збоку, реконструкція художника: Connor Ashbridge, CC BY-SA 4.0 (віддзеркалено)
• Скелет трицератопса Горрідуса в музеї: Ginkgoales, CC BY-SA 4.0
• Силует трицератопса: Danny Anduza, CC0 1.0 (переведено в PNG, віддзеркалено)
• Скелет трицератопса Горрідуса спереду: Krigore, CC BY-SA 4.0
• Скам'яніла шкіра трицератопса: TheUltimateGrass, CC0 1.0
• Череп трицератопса в музеї в Нью-Йорку: Michael Gray from Wantagh NY, USA, CC BY-SA 2.0

Звідки карта

• Місця знахідок: The Paleobiology Database, CC0 (дані завантажено 2026-11-12).
• Суходіл сьогодні: Natural Earth, суспільне надбання.
• Материки й місця знахідок тоді: GPlates Web Service (EarthByte), модель Merdith et al. 2021, CC BY 4.0.

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.