Дейнотерій

Для дорослих

Розміри. Larramendi (2016) оцінює дорослих D. giganteum до близько 4 м у плечах і 12 т; його реконструкція екземпляра 1935I 23 з черепом з Еппельсгайма дає 3,63 м і близько 8,8 т. Це оцінки окремих реконструкцій, а не межі виду. Довжини тіла в перевірених джерелах немає, тому розмір на картці показано за висотою в плечах.

Бивні. Для чого були бивні, загнуті вниз, досі сперечаються. Harris (1975) вважав, що ними обдирали рослинність, підтримували хобот і впізнавали одне одного, і заперечував копання. Markov et al. (2001) припустили, що ними відсували гілки, які заважали, а не тягнули гілки вниз. Огляд Nabavizadeh (2025) обговорює обдирання кори чи гілок і можливу демонстрацію. Копання й підтягування гілок є старими гіпотезами, а не доведеною поведінкою.

Хобот. Markov et al. (2001) реконструювали широкий хобот, як у тапіра. Larramendi (2016) віддав перевагу хоботу середньої довжини, бо тварина мала дотягуватися до землі. Nabavizadeh (2025) розглядає різні реконструкції м'язів. Хобот не зберігся, тож його точна форма невідома; малюнок на картці показує одну з версій.

Види й дати. Картка про D. giganteum: близько 11,6-8,7 млн років тому, пізній міоцен (валезій). Це межі інтервалу в PBDB, а не дати першої й останньої знахідки. Huttunen (2002) об'єднував кілька європейських назв у D. giganteum; Alba et al. (2020) розрізняють D. levius, D. giganteum і D. proavum, розміри зубів яких перекриваються. Найдавніші європейські D. proavum мають близько 9,4-9,1 млн років (Alba et al. 2020); дату його зникнення не встановлено (Konidaris et al. 2017). Рід загалом жив від середнього міоцену до раннього плейстоцену; африканські дейнотерії, зокрема D. bozasi, за музейним оглядом зникли близько 1 млн років тому (Rössner 2024).

Перші знахідки. Кауп описав D. giganteum у 1829 році за нижньою щелепою з Еппельсгайма (голотип Din 465, Гессенський земельний музей, Дармштадт). Знаменитий верхній череп знайшли там у 1835 році; музей в Еппельсгаймі повідомляє, що оригінал у Лондоні, а в нього копія. Кістку, знайдену у Франції в 1613 році й видану за кістку велетня Тевтобоха, Національний музей природничої історії в Парижі визначає як уламок кістки передньої ноги дейнотерія.

Скелет у музеї. Скелет із Манзаць, про знахідку якого повідомили в 1890 році, стоїть у Національному музеї природознавства імені Григоре Антіпи в Бухаресті. Історично його називали D. gigantissimum, тепер відносять до D. proavum (Konidaris et al. 2024). Яку частину відновлено чи замінено копіями, невідомо. Схема скелета під малюнком показує саме цей екземпляр за Larramendi (2016), а силует зроблено з його реконструкції D. giganteum з Еппельсгайма. Велетенський скелет з Езерова (D. "thraceiensis"), за Larramendi (2016), можливо, складено з кількох тварин, тому його розміри тут не використано.

Черепи в галереї. Про черепи в Лондоні й Парижі ми не знаємо, справжні вони чи копії, і їхніх каталожних номерів не з'ясували, тому на картці їх не названо справжніми.

Українські знахідки. Semenov (2018) наводить D. giganteum у фауні Гребеників на Одещині, віком близько 9,5 млн років, разом із гіппаріоном, хілотерієм і палеотрагом. Національний науково-природничий музей НАН України показує частковий скелет і череп з міоценових відкладів біля Гусятина на Тернопільщині; англійська сторінка музею підписує його як D. levius, тому ми не називаємо його D. giganteum.

Хижаки й конкуренти. Хижака чи конкурента за їжу, який би прямо стосувався дейнотерія, у перевірених джерелах немає. Спільне місцезнаходження, як з австралопітеком у Канапої (Sanders 2020), не доводить ні полювання, ні суперництва.

Родичі. Hautier et al. (2021) і Baleka et al. (2022) ставлять родину дейнотерієвих сестринською до Elephantiformes, гілки слонів і їхніх вимерлих родичів, тож три живі види слонів однаково близькі до дейнотерія. Hautier et al. (2021) відкидають старішу групу Plesielephantiformes, яка об'єднувала дейнотеріїв з іншими давніми хоботними. За класифікацією, що розрізняє Prodeinotherium і Deinotherium, це близькі роди однієї родини, але Gagliardi et al. (2021) і Sanders et al. (2026) не встановлюють точного найближчого родича D. giganteum і не перевіряють, чи кожен із родів утворює природну групу, а за іншою класифікацією, яку наводять Gagliardi et al. (2021), дрібніші форми теж належать до Deinotherium. Чи належить до родини Chilgatherium, спірно: Sanders et al. (2004) так вважають, а Delmer (2009) ставить його поза родиною.

Стегнова кістка. Стегнову кістку D. giganteum HNHM-V.79.166 з Угорського музею природознавства в Будапешті Bader et al. (2026) за старою фотографією, зробленою до того, як кістка розкололася, оцінюють у понад 150 см. Поздовжній злам дав змогу роздивитися товсті стінки й сітку дрібних кісткових перетинок усередині.

Швидкість. Ruiz et al. (2025) за двома залежностями між масою тіла й найбільшою швидкістю отримали для D. proavum масою 10,5 т верхні межі 17,1 і 18,2 км/год. Це оцінки того, швидше чого тварина, мабуть, не бігала, а не її справжня швидкість, і для дейнотерія автори називають їх менш надійними, бо він далекий родич сучасних слонів. Для D. giganteum окремої оцінки немає.

Звідки ми це знаємо

1. Ruiz et al. (2025). The body mass-maximum speed relationship and the athletic capability of giant proboscideans and sauropods
2. Konidaris et al. (2023). Deinotherium levius and Tetralophodon longirostris (Proboscidea, Mammalia) from the Late Miocene hominid locality Hammerschmiede (Bavaria, Germany), and their biostratigraphic significance for the terrestrial faunas of the European Miocene
3. Paleobiology Database. Vallesian interval record
4. Larramendi (2016). Shoulder height, body mass, and shape of proboscideans
5. Calandra et al. (2008). How could sympatric megaherbivores coexist? Example of niche partitioning within a proboscidean community from the Miocene of Europe
6. Markov et al. (2001). A reconstruction of the facial morphology and feeding behaviour of the deinotheres
7. Huttunen (2002). Systematics and Taxonomy of the European Deinotheriidae (Proboscidea, Mammalia)
8. Rössner, Bavarian State Collection of Palaeontology and Geology. August 2024: Deinotherium
9. Muséum national d'Histoire naturelle. Deinotherium giganteum
10. Harris (1975). Evolution of feeding mechanisms in the family Deinotheriidae (Mammalia: Proboscidea)
11. Semenov (2018). On the disappearance of Grebeniki, a late Miocene vertebrate locality
12. National Museum of Natural History, NAS of Ukraine. Neogene: the period of greatest mammal diversity
13. National Museum of Natural History, NAS of Ukraine. Paleontological Museum
14. Sanders (2020). Proboscidea from Kanapoi, Kenya
15. Nabavizadeh (2025). Of tusks and trunks: A review of craniofacial evolutionary anatomy in elephants and extinct Proboscidea
16. Alba et al. (2020). Oldest Deinotherium proavum from Europe
17. Konidaris et al. (2017). The huge-sized deinothere Deinotherium proavum (Proboscidea, Mammalia) from the Late Miocene localities Pikermi and Halmyropotamos (Greece)
18. Dinotherium Museum Eppelsheim. Das Dinotherium Museum
19. Dinotherium Museum Eppelsheim. Dinotherium Museum
20. Grigore Antipa National Museum of Natural History. Colecțiile de Paleontologie
21. Konidaris et al. (2024). New proboscidean specimens from the Late Miocene of Romania: the huge-sized deinothere Deinotherium proavum, the rare Mammut cf. obliquelophus and the first description of the shovel-tusker Konobelodon from the country
22. Rheinische Naturforschende Gesellschaft. Das Deinotherium
23. Paleobiology Database. Rudabánya collection 75481
24. Böhme et al. (2012). The Antiquity of the Rhine River: Stratigraphic Coverage of the Dinotheriensande (Eppelsheim Formation) of the Mainz Basin (Germany)
25. Hautier et al. (2021). New Middle Eocene proboscidean from Togo illuminates the early evolution of the elephantiform-like dental pattern
26. Baleka et al. (2022). Revisiting proboscidean phylogeny and evolution through total evidence and palaeogenetic analyses including Notiomastodon ancient DNA
27. Sanders et al. (2026). A remarkably diverse proboscidean assemblage from Early Miocene Buluk, Kenya
28. Gagliardi et al. (2021). The record of Deinotheriidae from the Miocene of the Swiss Jura Mountains (Jura Canton, Switzerland)
29. Sanders et al. (2004). New large-bodied mammals from the late Oligocene site of Chilga, Ethiopia
30. Delmer (2009). Reassessment of the generic attribution of Numidotherium savagei and the homologies of lower incisors in proboscideans
31. Bader et al. (2026). Bone microanatomy and weight-bearing adaptations in the giant proboscidean Deinotherium giganteum (Kaup, 1829)

Хто намалював і сфотографував

• Дейнотерій, реконструкція художника: Nobu Tamura, CC BY 3.0 (віддзеркалено)
• Скелет дейнотерія з Манзаць у музеї: Tiia Monto, CC BY-SA 4.0
• Схема скелета дейнотерія з Манзаць: Asier Larramendi, CC BY 3.0 (вирізано один скелет, віддзеркалено)
• Силует дейнотерія: Asier Larramendi, CC BY 3.0 (силует зроблено зі схеми скелета, віддзеркалено)
• Череп дейнотерія спереду в Музеї природознавства в Лондоні: Fernando Losada Rodríguez, CC BY-SA 4.0
• Череп дейнотерія збоку в музеї в Парижі: Ghedo, CC BY-SA 4.0
• Скелет дейнотерія з Манзаць згори й спереду: Britchi Mirela, CC BY-SA 4.0

Звідки карта

• Місця знахідок: The Paleobiology Database, CC0 (дані завантажено 2026-11-12).
• Суходіл сьогодні: Natural Earth, суспільне надбання.
• Материки й місця знахідок тоді: GPlates Web Service (EarthByte), модель Merdith et al. 2021, CC BY 4.0.

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.