Спінозавр

Для дорослих

Розміри. NHM оцінює довжину дорослого приблизно в 14 м і називає спінозавра найдовшим відомим хижим динозавром, але сам зазначає, що цілого скелета немає, тож довжина є лише оцінкою. Оцінки різних реконструкцій розходяться. Реконструкція Ibrahim et al. (2014) дала понад 15 м, Sereno et al. (2022) підтримали близько 14 м. Старіша оцінка Dal Sasso et al. (2005), отримана масштабуванням за черепом, давала 16-18 м. Масу 7,39 т дала одна модель тіла Sereno et al. (2022), тому діапазону тут немає. Висоту в стегні на картці не подано, бо вона залежить від реконструкції та пози тіла. Цілого скелета не знайдено, тож усі ці числа є реконструкціями, а 15 м на картці є округленим верхнім значенням, а не доведеним максимумом.

Плавання. Це головна суперечка про спінозавра. Ibrahim et al. (2014) вважали короткі задні ноги й щільні кістки пристосуванням до напівводного життя. Ibrahim et al. (2020) описали високий хвіст і в дослідах із механічним хвостом у воді показали, що така форма дає більше тяги, ніж хвости наземних динозаврів; на цьому вони обґрунтували плавання за допомогою хвоста. Fabbri et al. (2022) за щільністю кісток дійшли висновку, що він шукав їжу під водою. Sereno et al. (2022) реконструювали плавучого й нестійкого плавця, який тримався б на поверхні, і віддали перевагу полюванню із засідки біля берега. Hone & Holtz (2021) зважили обидві версії, береговий мисливець чи підводний переслідувач, і зауважили, що тяга хвоста в дослідах ще не пояснює, як плавала вся тварина. Ці роботи перевіряють різні докази, і питання не закрите.

Щільні кістки. Fabbri et al. (2022) пов'язали високу щільність кісток із пошуком їжі під водою. Myhrvold et al. (2024) розкритикували вибірку, виміри й статистичну класифікацію, на яких тримається цей висновок. Самі лише щільні кістки не доводять, що спінозавр пірнав.

Хода. У реконструкції Ibrahim et al. (2014) центр мас був далеко попереду, і автори припустили, що на суходолі він ходив на чотирьох. Sereno et al. (2022) перебудували тіло й дійшли висновку, що він тримав рівновагу на двох ногах. Результат залежить від того, як домальовано відсутні кістки.

Швидкість. Оцінки швидкості бігу немає. Модель Sereno et al. (2022) з реконструйованим тілом і розрахованою силою хвоста дає плавання на поверхні повільніше за 1 м/с, тобто менше ніж 3,6 км/год. Це спірний результат моделі, а не виміряна найбільша швидкість.

Їжа. Довгі вузькі щелепи з конусоподібними зубами вказують, що він, мабуть, ловив рибу, але рибоїдний не означає, що він їв лише рибу (NHM; Hone & Holtz 2021). Онхопристиса, решток якого в тих самих річкових відкладах групи Кем-Кем дуже багато, названо можливою здобиччю за спільними відкладами, будовою щелеп і знахідками рибних решток поряд із щелепами спінозавра. Зуб із носа-пилки онхопристиса знайдено разом із нижньою щелепою спінозавра MPDM 31 (Ibrahim et al. 2020), а в морді MSNM V4047 між лунками зубів застряг хребець риби, умовно визначений як Onchopristis (Dal Sasso et al. 2005). Чи це залишок їжі, напевно не відомо, тож ці знахідки не доводять полювання. Целаканта Axelrodichthys lavocati, якого раніше називали Mawsonia lavocati (Ibrahim et al. 2020), названо можливою здобиччю лише за спільними відкладами й будовою щелеп спінозавра. Слідів зубів на кістках здобичі чи вмісту шлунка, які прямо доводили б полювання, немає. Хижака, що полював на спінозавра, чи конкурента за їжу в перевірених джерелах не встановлено. Інші хижаки в тих самих відкладах є, але спільне місце проживання ще не доводить суперництва.

Які кістки належать виду. Голотип BSPG 1912 VIII 19 з Єгипту, за яким Штромер у 1915 році назвав вид, був неповним скелетом із щелепами, зубами, хребцями й ребрами. Оригінали знищено в Мюнхені у 1944 році; лишилися опубліковані малюнки й старі фотографії (Smith et al. 2006). Ibrahim et al. (2014) і огляд групи Кем-Кем (Ibrahim et al. 2020) віднесли частковий скелет FSAC-KK 11888 з Марокко до S. aegyptiacus і запропонували його неотипом. Evers et al. (2015) поставили це під сумнів і залишили Sigilmassasaurus окремим родом; Smyth et al. (2020) вважають, що Sigilmassasaurus і є Spinosaurus. Sales & Schultz (2017) не відносили окремі морди з-поза Єгипту, як-от міланську MSNM V4047, до S. aegyptiacus.

Маля. Кісточку кігтя з пальця ноги MSNM V6894 з Марокко, збережена частина якої має 18,7 мм, а відновлена довжина становить приблизно 21 мм, умовно віднесено до cf. S. aegyptiacus; автори вважають, що вона належала дуже молодій тварині (Maganuco & Dal Sasso 2018). Це не яйце і не зародок. Яєць, гнізд, звуків, кольору шкіри чи пір'я цього виду в перевірених джерелах не встановлено.

Новий вид. Sereno et al. (2026) описали з Нігеру Spinosaurus mirabilis з гребенем у формі ятагана й доводили, що спінозавриди полювали на рибу на мілині. Цей гребінь не можна переносити на S. aegyptiacus: новий вид дає матеріал для порівняння, а не пряме спостереження за поведінкою S. aegyptiacus.

Час і місце. Сеноман пізньої крейди, приблизно 99-93,5 млн років тому (NHM). Це загальний проміжок для відкладів із його кістками, а не точні дати першої й останньої появи. Голотип походить з формації Бахарія в Єгипті; марокканські знахідки з групи Кем-Кем, чиї породи зберегли давні річки й дельту, віднесено до виду з різним ступенем упевненості.

Картинки. Колір і м'які тканини на реконструкції Йошуа Кнюппе домалював художник; це одна з версій, а не встановлений обрис тіла. Поза плавця в скелета Собек у Музеї Філда показує одне з тлумачень, і цей скелет є копією, зібраною з різних знахідок, а не однією викопною твариною. Схема скелета Гуннара Бівенса складена з кісток різних екземплярів, тож її пропорції теж є гіпотезою. На схемі Sereno et al. (2022) у галереї holotype означає голотип з Єгипту, neotype означає FSAC-KK 11888 з Марокко, referred означає інші віднесені знахідки.

Родичі. Sereno et al. (2026) ставлять найближчим до S. aegyptiacus новий вид S. mirabilis, а сестринським до роду Spinosaurus безіменного спінозаврина з Бразилії (UFMA ITA1); поруч стоїть Oxalaia. Santos-Cubedo et al. (2023) отримали сестринським Irritator, а Schade et al. (2023) лишили Spinosaurus у нерозв'язаній групі з Irritator і Angaturama. Відповідь залежить і від того, які марокканські рештки відносити до S. aegyptiacus: Sereno et al. (2026) об'єднують їх з єгипетським типом, Schade et al. (2023) розділяють. Smyth et al. (2020) вважали Oxalaia тим самим видом, що й S. aegyptiacus; Lewis et al. (2026) тримають його окремим родом.

Звідки ми це знаємо

1. Natural History Museum, London. Spinosaurus
2. Lewis & Short (1879). A Latin Dictionary, entry Aegyptiacus
3. Paleobiology Database: Spinosaurus aegyptiacus occurrences and locality coordinates
4. Smith et al. (2006). New information regarding the holotype of Spinosaurus aegyptiacus Stromer, 1915
5. Ibrahim et al. (2020). Geology and paleontology of the Upper Cretaceous Kem Kem Group of eastern Morocco
6. Ibrahim et al. (2014). Semiaquatic adaptations in a giant predatory dinosaur
7. Sereno et al. (2022). Spinosaurus is not an aquatic dinosaur
8. Hone & Holtz (2021). Evaluating the ecology of Spinosaurus: Shoreline generalist or aquatic pursuit specialist?
9. Ibrahim et al. (2020). Tail-propelled aquatic locomotion in a theropod dinosaur
10. Dal Sasso et al. (2005). New information on the skull of the enigmatic theropod Spinosaurus, with remarks on its size and affinities
11. Harvard University. New paper suggests Spinosaurus may have been aquatic
12. Maganuco & Dal Sasso (2018). The smallest biggest theropod dinosaur: a tiny pedal ungual of a juvenile Spinosaurus from the Cretaceous of Morocco
13. Villalobos-Segura et al. (2021). The skeletal remains of the euryhaline sclerorhynchoid Onchopristis from the Mid-Cretaceous and their palaeontological implications
14. Meunier & Larsson (2017). Revision and phylogenetic affinities of Elosuchus
15. Fabbri et al. (2022). Subaqueous foraging among carnivorous dinosaurs
16. Myhrvold et al. (2024). Diving dinosaurs? Caveats on the use of bone compactness and pFDA for inferring lifestyle
17. Evers et al. (2015). A reappraisal of the morphology and systematic position of the theropod dinosaur Sigilmassasaurus from the middle Cretaceous of Morocco
18. Smyth et al. (2020). Sigilmassasaurus is Spinosaurus: A reappraisal of African spinosaurines
19. Sales & Schultz (2017). Spinosaur taxonomy and evolution of craniodental features: Evidence from Brazil
20. Sereno et al. (2026). Scimitar-crested Spinosaurus species from the Sahara caps stepwise spinosaurid radiation
21. Field Museum. Sobek the Spinosaurus
22. Lewis et al. (2026). Sailing to Gondwana: multiple waves of spinosaurid dispersal to the southern continents
23. Santos-Cubedo et al. (2023). A new spinosaurid dinosaur species from the Early Cretaceous of Cinctorres (Spain)
24. Schade et al. (2023). A reappraisal of the cranial and mandibular osteology of the spinosaurid Irritator challengeri (Dinosauria: Theropoda)
25. Jones (2014). Massive hunter prowled water's edge

Хто намалював і сфотографував

• Спінозавр збоку, реконструкція художника: Joschua Knüppe, Jamale Ijouiher, Otodusm, CC BY-SA 4.0
• Скелет спінозавра Собек у позі плавця: 3blindMies, CC BY-SA 4.0
• Схема скелета спінозавра: Gunnar Bivens, CC BY 3.0 (обрізано вид збоку, прибрано підписи, масштаб і фігуру людини)
• Силует спінозавра: Gunnar Bivens, CC BY 3.0 (силует зроблено зі схеми скелета)
• Скам'яніла морда спінозавра в Мілані: Tommy from Arad, CC BY 2.0 (додано поля)
• Схема скелета спінозавра, де кольором позначено знайдені кістки: Paul C. Sereno et al., CC BY 4.0 (додано поля)
• Скелет спінозавра Собек у залі Музею Філда: Gage Skidmore, CC BY-SA 4.0

Звідки карта

• Місця знахідок: The Paleobiology Database, CC0 (дані завантажено 2026-11-12).
• Суходіл сьогодні: Natural Earth, суспільне надбання.
• Материки й місця знахідок тоді: GPlates Web Service (EarthByte), модель Merdith et al. 2021, CC BY 4.0.

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.