Дунклеостей

Для дорослих

Розміри. Старі оцінки давали 5-10 м; Ferrón et al. (2017) за пропорціями рота сучасних акул отримали приблизно 6,9-8,8 м. Engelman (2023) оцінив довжину за пропорціями голови в 3,4-4,1 м для великих дорослих, а Gayford et al. (2024), серед авторів яких є й сам Engelman, теж підтримують цей перегляд; Engelman (2023, PeerJ) показав, що розміри рота сучасних акул погано передбачають довжину дунклеостея. Змінилися пропорції, на які спираються розрахунки, а не знайшлося ціле тіло. Масу типового великого дорослого (CMNH 5768) оцінено в 950-1200 кг за обхватом тулуба й довжиною до хвоста через еліпсоїдні регресії та об'ємне рівняння білої акули; найбільшу відому нижню щелепу (CMNH 5936) окремо екстраполювали до 1494-1764 кг, але ця особина відома гірше. Маса на картці, 950-1764 кг, іде від типового дорослого до цієї найбільшої особини.

Щелепи. Великі ікла й ріжучі леза були кістяними виростами щелеп, а не справжніми зубами; леза терлися одне об одне й самозаточувалися (AMNH; Lebedev et al. 2023). Lebedev et al. (2023) відрізняють їх від дрібних крайових зубів, що є не в усіх особин, тож твердження "зубів не було зовсім" занадто широке. Суглоб між черепом і плечовим панцирем допомагав відкривати пащу: голова піднімалася, нижня щелепа опускалася (Anderson & Westneat 2007).

Укус і живлення. Anderson & Westneat (2007) отримали найкоротший модельний час відкривання щелеп близько 20 мс (за швидкості скорочення м'язів 5 їхніх довжин за секунду; повільніші м'язи давали довший час) і силу укусу 4414 Н на передньому іклі та 5363 Н на задньому лезі; модель 2009 року дала 6170 Н і 7495 Н у тих самих точках. Це результати моделей з різними припущеннями про м'язи, а не виміряний діапазон. Ці автори вважали швидке відкривання сумісним із засмоктуванням здобичі; Engelman et al. (2026, онлайн 2025) за переглянутою анатомією щелеп схиляються до компромісу між заковтуванням з ходу й кусанням і закликають переглянути моделі сили.

Тіло й хвіст. Скам'яніють переважно кістки панцира голови й плечей, а внутрішній скелет був здебільшого хрящовий; окремі знахідки зберегли опори плавців, передні хребці й тазовий пояс, а тіло позаду таза невідоме (Engelman 2024). Хвоста не знайдено: Ferrón et al. (2017) реконструювали акулоподібний хвіст за екологічними аналогіями, Engelman (2024) описує кремезну рибу з жорсткою передньою частиною тіла. Точний обрис і плавальні здібності невідомі; надійної оцінки швидкості в км/год немає.

Їжа. Усі зв'язки на картці мають рівень "мабуть". Зуби хрящової риби, схожої на Orodus, знайдені разом із рештками, можуть бути вмістом шлунка, але сама асоціація цього не доводить (Ferrón et al. 2017). Сліди укусів на титаніхтисі вказують на велику артродіру, проте не визначають кусача напевно. Регулярне відригування кісток і копроліти, надійно приписані цьому виду, не підтверджено.

Канібалізм. Hall et al. (2016, тези SVP) описали на щічній пластині CMNH 5302 сліди, що відповідають дунклеостею. Їх можна пояснити і канібалізмом, і бійкою за ресурси; укус не доводить, що жертву з'їли.

Плакодерми. Дунклеостей належить до панцирних риб плакодерм (Arthrodira, Dunkleosteidae). Чи плакодерми є природною групою, дискусійно: Brazeau & Friedman (2015) розглядають їх як низку ранніх гілок на шляху до сучасних щелепних хребетних, а King et al. (2017) байєсівськими морфологічними годинниками отримали підтримку єдиної групи для основних плакодерм, без максилатних форм.

Назва й місця. Ньюберрі описав вид у 1873 році як Dinichthys terrelli на честь збирача Джея Террелла; рід Dunkleosteus Леман виділив у 1956 році (Carr & Hlavin 2010). Дати 360-358,9 млн років тому стосуються добре вивченої популяції з клівлендських сланців (запис CMNH 6090), а не першої й останньої появи виду загалом. Запис з формації Лост-Бурро в Каліфорнії є історичним віднесенням до D. terrelli в PBDB (Dunkle & Lane 1971), а не сучасним переглядом матеріалу. Тут наведено знахідки з Огайо та історичний запис із Каліфорнії; це не повний перелік місць знахідок дунклеостеїв. Чи марокканський D. marsaisi є тим самим видом, Engelman et al. (2026) залишають відкритим.

Картинки. Реконструкцію Engelman (2024) зроблено переважно за CMNH 5768, відсутні частини доповнено за CMNH 6090 і CMNH 7054; кольори вигадані. Панцир голови в музеї Філда є копією. Макет у Нью-Йорку старий, і його пропорції не замінюють сучасної реконструкції.

Родичі. Zhu & Zhu (2013) ставлять поруч із Dunkleosteus рід Heterostius, а Zhu et al. (2016) пов'язують гетеростіїд конкретно з D. amblyodoratus. Flannery-Sutherland et al. (2026) у супердереві отримують сестринською до роду пару Heterosteus і Yinosteus, а найближчим до D. terrelli видом D. raveri; дані для цього дерева зібрано до квітня 2025 року. Jobbins et al. (2025) натомість ставлять Dunkleosteus поруч з Aspinothoraci і вважають традиційну родину Dunkleosteidae неприродною. Boyle & Ryan (2017) називають віднесення D. raveri і D. amblyodoratus до роду непевним. У супердереві Flannery-Sutherland et al. (2026) артродіри стоять поза групою сучасних щелепних хребетних, тож усі живі хребетні зі щелепами однаково близькі до дунклеостея.

Звідки ми це знаємо

1. Cleveland Museum of Natural History. Dunkleosteus terrelli, CMNH 6090
2. Engelman (2023). A Devonian Fish Tale: A New Method of Body Length Estimation Suggests Much Smaller Sizes for Dunkleosteus terrelli (Placodermi: Arthrodira)
3. Gayford et al. (2024). Cautionary tales on the use of proxies to estimate body size and form of extinct animals
4. Engelman et al. (2026). Functional anatomy, jaw mechanisms, and feeding behavior of Dunkleosteus terrelli (Placodermi, Arthrodira)
5. Anderson & Westneat (2007). Feeding mechanics and bite force modelling of the skull of Dunkleosteus terrelli, an ancient apex predator
6. Ferrón et al. (2017). Ecomorphological inferences in early vertebrates: reconstructing Dunkleosteus terrelli (Arthrodira, Placodermi) caudal fin from palaeoecological data
7. Engelman (2024). Reconstructing Dunkleosteus terrelli (Placodermi: Arthrodira): A new look for an iconic Devonian predator
8. Alger, Cleveland Museum of Natural History. Meet Dunk: Ohio's Ancient Apex Predator
9. Lebedev et al. (2023). Structure, Growth and Histology of Gnathal Elements in Dunkleosteus (Arthrodira, Placodermi), with a Description of a New Species from the Famennian (Upper Devonian) of the Tver Region (North-Western Russia)
10. American Museum of Natural History. Dunkleosteus
11. Hall et al. (2016). Possible evidence for cannibalism in the giant arthrodire Dunkleosteus, the apex predator of the Cleveland Shale Member (Fammenian) of the Ohio Shale. Society of Vertebrate Paleontology 2016, Program and Abstracts
12. Peter, Ohio Department of Natural Resources, Geological Survey. Fishing for Dunkleosteus: You're Definitely Gonna Need a Bigger Boat
13. Anderson & Westneat (2009). A biomechanical model of feeding kinematics for Dunkleosteus terrelli (Arthrodira, Placodermi)
14. Engelman (2023). Giant, swimming mouths: oral dimensions of extant sharks do not accurately predict body size in Dunkleosteus terrelli (Placodermi: Arthrodira)
15. Boyle & Ryan (2017). New information on Titanichthys (Placodermi, Arthrodira) from the Cleveland Shale (Upper Devonian) of Ohio, USA
16. Brazeau & Friedman (2015). The origin and early phylogenetic history of jawed vertebrates
17. King et al. (2017). Bayesian Morphological Clock Methods Resurrect Placoderm Monophyly and Reveal Rapid Early Evolution in Jawed Vertebrates
18. Carr & Hlavin (2010). Two new species of Dunkleosteus Lehman, 1956, from the Ohio Shale Formation (USA, Famennian) and the Kettle Point Formation (Canada, Upper Devonian), and a cladistic analysis of the Eubrachythoraci (Placodermi, Arthrodira)
19. Paleobiology Database contributors. Dunkleosteus terrelli occurrence records, including collection 206454
20. Flannery-Sutherland et al. (2026). The phylogenetic signal of extinction through the rise and fall of early vertebrates: field of bullets or clustered strike?
21. Jobbins et al. (2025). Redescription of a Middle Devonian placoderm from Manitoba and comments on the polyphyly of Eastmanosteus (Arthrodira: Eubrachythoraci)
22. Zhu & Zhu (2013). A redescription of Kiangyousteus yohii (Arthrodira: Eubrachythoraci) from the Middle Devonian of China, with remarks on the systematics of the Eubrachythoraci
23. Zhu et al. (2016). Redescription of Yinostius major (Arthrodira: Heterostiidae) from the Lower Devonian of China, and the interrelationships of Brachythoraci

Хто намалював і сфотографував

• Дунклеостей збоку з роззявленою пащею, реконструкція вченого: Russell K. Engelman, CC BY 4.0 (прибрано масштабну лінійку)
• Кістяний панцир голови й плечей дунклеостея в музеї: James St. John, CC BY 2.0
• Силует дунклеостея: Russell Engelman, CC BY 4.0 (переведено в PNG)
• Скам'янілий молодий дунклеостей на камені, поруч лінійка: Russell K. Engelman, CC BY 4.0 (обрізано до основної фотографії)
• Темна скам'яніла кістка з панцира, червона стрілка показує на подряпини: James St. John, CC BY 2.0
• Макет дунклеостея з роззявленою пащею висить під стелею музею: Ryan Schwark, CC0 1.0

Звідки карта

• Місця знахідок: The Paleobiology Database, CC0 (дані завантажено 2026-11-12).
• Суходіл сьогодні: Natural Earth, суспільне надбання.
• Материки й місця знахідок тоді: GPlates Web Service (EarthByte), модель Merdith et al. 2021, CC BY 4.0.

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.