Дикінсонія

Не динозавр, а одна з найперших тварин

Dickinsonia

Названа на честь Бена Дікінсона, начальника гірничого відомства, де працював Спрігг. Спрігг описав її у 1947 році.

Такою вона була
Дикінсонія на піщаному дні, реконструкція художника, кольори вигадані
А де скелет?

Кісток у дикінсонії не було, тіло було м'яке. Від неї лишилися відбитки в пісковику, їх видно нижче, у знаменитих знахідках. 18,9,21

Дикінсонія лежала на морському дні, пласка, як ковдра, і була однією з найперших тварин на Землі.

Що їла

Килимок із мікробів

Як здобувала їжу

Мабуть, лежала на килимку з крихітних живих істот, що вкривав морське дно, і перетравлювала його просто черевцем. Потім переповзала на нове місце. 10,11,12,13

Мабуть

Як швидко повзала

Вчені не знають 12,11

Ніхто не знає. Ряди її відбитків на дні показують, що вона пересувалася, але не кажуть, як швидко.

Який завбільшки

До 1,4 м завдовжки. Це приблизно як дитина. 9,5,4

Тут і найменші, і найбільші разом. Вчені пишуть, що найбільші дикінсонії сягали 1,4 метра. В одному великому дослідженні виміряли 304 знахідки з Австралії, і найдовша з них мала близько 80 сантиметрів.

Дитина
Тато

Цікаво знати

  • Дикінсонія була пласка й овальна, схожа на маленьку ковдру, що лежить на піску. 14,15
  • У скам'янілостях дикінсонії з Росії вчені знайшли крихітні залишки жиру, схожого на холестерин. Такий жир буває в тварин. 16,5
  • Щоб дістати ці скам'янілості, вчений висів на мотузках над урвищем біля Білого моря і виколупував брили каменю. Ті урвища заввишки до 100 метрів. 5
  • Тому вчені вважають дикінсонію однією з найперших тварин на Землі. Те, як вона росла й пересувалася, теж схоже на тварину. 16,14,12
  • Справжнього рота в неї вчені не знайшли. Трубки для їжі всередині тіла, як у нас, теж. 10,13
  • Мабуть, вона їла просто черевцем, лежачи на килимку з крихітних живих істот. 10,13
  • Ряди відбитків її тіла на дні показують, що вона переповзала з місця на місце. 12,11
  • Коли вона росла, на одному кінці тіла з'являлися нові смужки, а старі ставали більшими. 15,14,17
  • Деякі дикінсонії мали два задні кінці. Мабуть, колись вони поранилися, вижили, і тіло відросло вже роздвоєним. 33
  • Кісток у неї не було. Смужки на її тілі не ребра, а частинки м'якого тіла. 18,9
  • Одні вчені кажуть, що смужки зліва й справа трохи зсунуті, як зубчики на застібці-блискавці. Інші бачать їх однаковими з обох боків. 18,19,20
  • Найменші дикінсонії були такі крихітні, що помістилися б на нігтику. Найбільші мали до 1,4 метра, трохи довші за дитину. 9,5
  • Найчастіше від неї лишається відбиток у пісковику. М'яке тіло без кісток теж може залишити слід у камені. 21,9
  • Дикінсонію знаходили й в Україні, на Поділлі. 8

Кого їла

  • Килимок із крихітних живих істот на дніМабуть

    Мабуть, вона лежала на ньому й перетравлювала його черевцем. Її відбитки знаходять саме на таких килимках. 10,12,13,22

Коли жила

Едіакарський період, 567-550 млн років тому 3,4,5,6

Перм
Тріас
Юра
Крейда
Палеоген
567-550

Де знайшли скам'янілості

Земля сьогодні

Тут знайшли скам'янілості

Материки весь час дуже повільно рухаються. Карта "Як тоді" є науковою реконструкцією: сьогоднішні обриси суходолу пересунуто туди, де вони були тоді.

  • Хребет Едіакара, Південна Австралія, Австралія
  • Нілпена, Південна Австралія, Австралія
  • Зимні Гори, узбережжя Білого моря, Архангельська область, Росія
  • Лямца, узбережжя Білого моря, Архангельська область, Росія
  • Річка Сильвиця, Середній Урал, Росія
  • Кар'єр біля Новодністровська, Поділля, Україна
  • Гори Маккензі, Північно-Західні території, Канада
  • Вухе, ущелини Янцзи, Хубей, Китай

Родичі

Найближчі родичі

Близькими родичками дикінсонії, мабуть, були давні тварини андіва та йоргія, а одне родинне дерево ставить поруч свартпунтію, тож вчені ще сперечаються. А з тих, хто живе зараз, найближчих родичів їй вчені ще не знайшли. 14,28,31,32

  1. Найближчі родичі в довіднику

    Спільний предок з динозаврами жив не більше ніж за 340 мільйонів років до дикінсоніяа. Разом вони: Тварини.

    З ними:

Хто жив поруч

  • Кімберела

    Рання тварина, схожа на молюска. Її знайшли разом із дикінсонією в Канаді. 3

  • Фунізія

    Схожа на трубочку істота з тих самих скель у Канаді. Можливо, родичка медуз. 3

  • Аулозоон

    Ще одна загадкова істота-трубочка звідти ж. Ким вона була, вчені поки не знають. 3,23

Знамениті знахідки

Відбиток дикінсонії на коричневому камені
Справжня дикінсонія з Південноавстралійського музею. Видно смужки її м'якого тіла, відбиті в камені.
Округлий відбиток дикінсонії на рудому камені
Ще одна дикінсонія з того самого музею. Посередині тягнеться тонка лінія, від якої розходяться смужки.
Видовжений відбиток дикінсонії, вгорі мірна смужка
Дикінсонія з музею Пібоді в Єльському університеті, США. Угорі лежить смужка-мірка, щоб було видно розмір.
Відбиток дикінсонії в червонуватій скелі
Дикінсонія просто в скелі, у національному парку Нілпена в Австралії. Тут у камені збереглися цілі ділянки дна давнього моря.

Для дорослих

Тварина чи ні. Retallack (1994, 2007) пропонував бачити в дикінсонії лишайник або гриб, а пізніше (2022) вендобіонта; Seilacher et al. (2003) вважали едіакарські форми гігантськими протистами. Hoekzema et al. (2017) і Evans et al. (2017) за закономірностями росту, а Evans et al. (2019) за слідами руху підтримують тварину. Bobrovskiy et al. (2018) знайшли в органічних плівках дикінсоній з Лямци на Білому морі стероїди, серед яких переважають похідні холестерину, як у тварин. Ці гіпотези мають неоднакову підтримку: версію тварини зараз підтримує найбільше незалежних даних.

Біомаркери. Bobrovskiy et al. (2018) пов'язують надлишок копростану з розкладом тіла. Bobrovskiy et al. (2022) вважають, що відсутність у дикінсонії біомаркерів їжі сумісна із зовнішнім травленням. Mulligan & Gold (2025) припускають, що копростан частково походить із мікробних килимків, якими вона живилася, і вказують на обмеження даних і ризик забруднення. Це уточнює тлумачення біомаркерів, але не скасовує інших доказів того, що це тварина.

Місце серед тварин. Sperling & Vinther (2010) зближують дикінсонію з плакозоями або іншою ранньою гілкою тварин; Valentine (1992) пропонував модель поліпа, схожого на кнідарій; Dunn et al. (2018) відносять її до тотальної групи тварин, але застерігають від прямого порівняння її осі тіла з віссю голова-хвіст двобічних тварин; Evans et al. (2022) бачать спрямовану будову з додаванням сегментів позаду, а Ivantsov & Zakrevskaya (2023) пов'язують її план будови з ранніми двобічними. Чи належить вона до сучасного типу, до кроногрупи тварин чи до вимерлої бічної гілки, невідомо. Тому на картці вона рання тварина, чиї найближчі родичі невідомі.

Розміри. Retallack (2007) наводить для роду 4-1400 мм, ANU (2018) називає максимум 1,4 м. У вибірці Evans et al. (2023) з 304 добре збережених екземплярів із Південної Австралії довжина становить 4,5-806 мм (D. costata до 155 мм, D. tenuis до 806 мм); історичні види D. rex і D. lissa вони відносять до D. tenuis. Значення 1,4 м узято з Retallack (2007) і повідомлення ANU (2018); воно не є довжиною голотипу D. rex. Великий цілий екземпляр SAM P40168 має близько 0,84 м (Gehling & Runnegar 2022). Надійної оцінки маси немає.

Види й знахідки. Evans et al. (2023) залишили в Південній Австралії два види: округлішу D. costata і довшу, вужчу D. tenuis. Sozonov et al. (2026) описали D. densa із Середнього Уралу. Голотип D. costata (SAM P47720) і колишній голотип D. rex (SAM P18086) зберігаються в Південноавстралійському музеї в Аделаїді. PBDB містить знахідку D. costata з могилівської свити в кар'єрі біля Новодністровська на Поділлі.

Симетрія. Ivantsov et al. (2019) описують половинки сегментів, зсунуті одна відносно одної (ковзна симетрія). Runnegar (2022) показує, що трапляються і зсунуті, і вирівняні сегменти, зокрема через те, що зберігаються різні поверхні тіла. Evans et al. (2023) у діагнозі роду називають двобічну симетрію, а Sozonov et al. (2026) бачать чітку дзеркальну симетрію в уральській популяції D. densa. Тож симетрію дикінсонії тлумачать по-різному, і на вигляд зсуву може впливати збереження різних поверхонь тіла.

Ріст. Evans et al. (2017, 2022) вважають, що нові сегменти додавалися на задньому кінці; Hoekzema et al. (2017) пропонують іншу, субтермінальну модель. Dunn et al. (2018) застерігають, що назви "перед" і "зад" можуть натякати на неперевірену спорідненість із сучасними групами. Певне спостереження: нові сегменти з'являлися біля одного кінця, а старі збільшувалися.

Живлення й рух. Ряди відбитків у формі тіла (Epibaion), іноді поряд із самою скам'янілістю, Sperling & Vinther (2010) і Evans et al. (2019) тлумачать як зупинки рухливої тварини, що живилася; Ivantsov (2011) описує їх як сліди живлення й обговорює черевні структури для живлення. Retallack (2022) заперечує, що це сліди тварини. Рух добре підтверджений сукупністю даних, а зовнішнє травлення через черевну поверхню лише виведене. Швидкість за відбитками визначити неможливо. Рубрика їжі "Килимок із мікробів" теж імовірна, а не доведена: найпевніше, дикінсонія живилася мікробним килимком із бактерій і водоростей (Mulligan & Gold 2025).

Коли жила. 567-550 млн років тому, наближено. Evans et al. (2026) датують канадські знахідки з формації Блуфлауер (Північно-Західні території) близько 567 млн років за кореляцією з датованими породами, з похибкою близько 3 млн років. Старіші зведення дають близько 558-550 млн років (ANU 2018; Yang et al. 2021). Можливі дикінсоніоморфи з молодших порід групи Нама в Намібії (Gibson et al. 2026) роду дикінсонія не подовжують і тут не враховані.

Збереження. Gehling (1999) пояснював відбитки мінеральними "посмертними масками", що утворювалися з мікробних килимків під шаром піску. Інші пояснення (раннє цементування, стійкі органічні тканини, поведінка осаду) зведено в Mulligan & Gold (2025). Багато знахідок є відбитками в пісковику, а частина біломорських екземплярів зберегла органічну плівку (Bobrovskiy et al. 2018); механізм збереження досі обговорюють.

Малюнок. Ivantsov et al. (2019) вважають, що зверху тіло вкривав суцільний покрив без сегментів, з дрібними горбиками. Реконструкція Нобу Тамури показує смужки зверху; кольори вигадані. Силует на картці показує дикінсонію згори.

Родичі. Hoyal Cuthill & Han (2018) і Hoyal Cuthill (2022) у деревах ранніх тварин ставлять поруч із Dickinsonia рід Swartpuntia в групі Petalonamae, але Andiva, Yorgia і Windermeria в їхню вибірку не входять. Hoekzema et al. (2017) і Dunn et al. (2018) порівнюють дикінсонію з Andiva і Yorgia в межах морфогрупи Dickinsoniomorpha, яка не є доведеною природною гілкою. Evans et al. (2023) за 304 зразками з Південної Австралії визнають там D. costata і D. tenuis, а колишній D. rex включають до D. tenuis.

Звідки ми це знаємо

  1. Flinders Ranges Ediacara Foundation. Ediacaran Fossils
  2. Harrington & Moore (1955). Fossil Jellyfishes from Kansas Pennsylvanian Rocks and Elsewhere
  3. Evans et al. (2026). Discovery of White Sea assemblage fossils from Laurentia
  4. Evans et al. (2023). Species of Dickinsonia Sprigg from the Ediacaran of South Australia
  5. Australian National University. Fat from 558 million years ago reveals earliest known animal
  6. Yang et al. (2021). The tempo of Ediacaran evolution
  7. Paleobiology Database. Dickinsonia fossil collections with locality and stratigraphic data
  8. Paleobiology Database. Dickinsonia costata occurrence 1670540, collection 236907, Novodnistrovsk Quarry
  9. Retallack (2007). Growth, decay and burial compaction of Dickinsonia, an iconic Ediacaran fossil
  10. Sperling & Vinther (2010). A placozoan affinity for Dickinsonia and the evolution of late Proterozoic metazoan feeding modes
  11. Ivantsov (2011). Feeding traces of Proarticulata: the Vendian Metazoa
  12. Evans et al. (2019). Slime travelers: Early evidence of animal mobility and feeding in an organic mat world
  13. Bobrovskiy et al. (2022). Guts, gut contents, and feeding strategies of Ediacaran animals
  14. Hoekzema et al. (2017). Quantitative study of developmental biology confirms Dickinsonia as a metazoan
  15. Evans et al. (2017). Highly regulated growth and development of the Ediacara macrofossil Dickinsonia costata
  16. Bobrovskiy et al. (2018). Ancient steroids establish the Ediacaran fossil Dickinsonia as one of the earliest animals
  17. Evans et al. (2022). Ediacara growing pains: modular addition and development in Dickinsonia costata
  18. Ivantsov et al. (2019). Morphology of integuments of the Precambrian animals, Proarticulata
  19. Runnegar (2022). Following the logic behind biological interpretations of the Ediacaran biotas
  20. Sozonov et al. (2026). The iconic Ediacaran fossil Dickinsonia from the Central Urals
  21. Gehling (1999). Microbial mats in terminal Proterozoic siliciclastics; Ediacaran death masks
  22. Mulligan & Gold (2025). A Reassessment of the Coprostane Biomarker in the Ediacaran With Implications for Dickinsonia
  23. Gehling & Runnegar (2022). Phyllozoon and Aulozoon: key components of a novel Ediacaran death assemblage in Bathtub Gorge, Heysen Range, South Australia
  24. Retallack (1994). Were the Ediacaran fossils lichens?
  25. Retallack (2022). Damaged Dickinsonia specimens provide clues to Ediacaran vendobiont biology
  26. Seilacher et al. (2003). Ediacaran biota: The dawn of animal life in the shadow of giant protists
  27. Valentine (1992). Dickinsonia as a polypoid organism
  28. Dunn et al. (2018). Ediacaran developmental biology
  29. Ivantsov & Zakrevskaya (2023). Body plan of Dickinsonia, the oldest mobile animals
  30. Gibson et al. (2026). Possible dickinsoniomorphs from the latest Ediacaran Nama Group, southern Namibia
  31. Hoyal Cuthill (2022). Ediacaran survivors in the Cambrian: suspicions, denials and a smoking gun
  32. Hoyal Cuthill & Han (2018). Cambrian petalonamid Stromatoveris phylogenetically links Ediacaran biota to later animals
  33. Ivantsov et al. (2020). Intravital damage to the body of Dickinsonia (Metazoa of the late Ediacaran)

Хто намалював і сфотографував

  • Дикінсонія на піщаному дні, реконструкція художника, кольори вигадані: Nobu Tamura, CC BY-SA 4.0
  • Силует дикінсонії, вигляд згори: Caleb M. Gordon, CC0 1.0 (переведено в PNG)
  • Відбиток дикінсонії на коричневому камені: James St. John, CC BY 2.0
  • Округлий відбиток дикінсонії на рудому камені: James St. John, CC BY 2.0
  • Видовжений відбиток дикінсонії, вгорі мірна смужка: James St. John, CC BY 2.0
  • Відбиток дикінсонії в червонуватій скелі: Citronnel, CC BY-SA 4.0

Звідки карта

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.