Алозавр

Для дорослих

Розміри. NHM наводить для алозавра довідкову довжину 9,7 м. Це оцінка для роду, а не розмір кожної дорослої тварини. Сторінка NPS подає неузгоджені значення у футах і метрах, тому нижньої межі з неї ми не беремо. Масу NHM оцінює приблизно в 2,7 т; це одна округла оцінка, а не зважування і не діапазон. Висоти в стегнах, підтвердженої саме для цього виду, джерела не дають, тому її на картці немає.

Час. Пізня юра, приблизно 152-145 млн років тому. Це широкий музейний діапазон для алозавра, а не точні дати першої та останньої знахідки A. fragilis. NHMU відносить A. fragilis приблизно до 150 млн років тому. Давніші знахідки залежать від того, як розмежовують види: Chure & Loewen (2020) описали окремий вид A. jimmadseni з нижньої частини формації Моррісон.

Швидкість. Модель Sellers & Manning (2007) дала 9,4 м/с, близько 34 км/год. Bates et al. (2010) показали, що зі зміною припущень про силу м'язів результат коливається від 4,5 до 10,7 м/с, приблизно 16-39 км/год. Це результати комп'ютерних моделей м'язів і скелета, а не виміряна швидкість і не сліди лап цього виду, тому одного числа ми не показуємо.

Мисливець чи падальник. Pahl & Ruedas (2021) за симуляціями доводили, що туш завроподів вистачало б, щоб алозаври жили переважно падальництвом. Kane, Healy & Ruxton (2023) заперечили припущення цієї моделі й навели скам'янілі свідчення полювання. Pahl & Ruedas (2023) обстояли свою думку. Яку частку їжі алозавр уполював, а яку підібрав, за наявними кістками виміряти не можна. Чи нападав він із засідки, чи наздоганяв, теж не з'ясовано.

Сліди зубів. На кістках завроподів із формації Моррісон є сліди укусів хижаків (Lei et al. 2023). У каменоломні Мігатт-Мур такі сліди дуже часті, і серед них є можливі ознаки канібалізму алозаврів (Drumheller et al. 2020). Але схожі зуби мали кілька великих хижаків тієї фауни, тому автора укусу зазвичай не вдається визначити до виду. Через це жодну пару хижак-жертва на картці не позначено як доведену. Цератозавр жив поруч з алозавром, зокрема в Мігатт-Мур; суперництво між ними виводять зі спільної їжі, а не з викопної бійки.

Стегозавр. Carpenter et al. (2005) описали частково загоєну дірку в хвостовій кістці алозавра, схожу на рану від шипа стегозавра, і пошкодження пластини стегозавра, яке за формою відповідає морді алозавра. Foth et al. (2015) вважають шип найімовірнішою причиною рани. Загоєння видно прямо на кістці, а знаряддя й обставини є висновком. Pahl & Ruedas (2023) зауважують, що незагоєний укус на пластині сам по собі не відрізняє полювання від поїдання мертвої тварини. Чи це був саме A. fragilis, з однієї рани не встановити.

Зграї. Скупчення кісток алозаврів наштовхнули на думку про полювання зграєю. Але кістки можуть опинитися разом і з інших причин, і NHM вважає спільне полювання нез'ясованим. Тому ми не подаємо його як факт.

Великий Ел. Майже повний скелет MOR 693 у Музеї Скелястих гір (Бозмен, Монтана) має травми й сліди інфекцій. Раніше його вважали A. fragilis, але Chure & Loewen (2020) віднесли його до A. jimmadseni. Snively et al. (2013) моделювали на ньому роботу голови й шиї; модель вказує, що м'ясо відривали, смикаючи головою назад. Для A. fragilis це порівняння з родичем, а не прямий доказ, тому на картці для дітей цього немає.

Назва. Рід назвав Отніел Чарлз Марш у 1877 році: грецькою allos означає інший, sauros означає ящір, а латинське fragilis означає тендітний, бо перші рештки здавалися крихкими. У 2023 році Міжнародна комісія з зоологічної номенклатури призначила неотипом, тобто новим еталонним зразком назви, визначені кістки USNM 4734. Їх зібрав Маршалл Фелч у Колорадо в 1883 році, а зберігаються вони в Смітсонівському національному музеї природознавства у Вашингтоні.

Знахідки. Череп DINO 2560 знайшли в каменоломні Карнегі в 1924 році. У 2019 році його тимчасово перевезли до Національного парку Петріфайд-Форест. Там зміцнили його сталеве кріплення, замінили стару підкладку та закріпили тріщини, а потім череп повернули до Національного пам'ятника динозаврів (NPS 2020). Історичний скелет AMNH 5753 в Американському музеї природознавства в Нью-Йорку поставлено над рештками завропода, ніби він їсть (Matthew 1915); це музейна поза, а не сцена, знайдена в землі. Фото скелета вгорі показує USNM 4734 у старій експозиції, ще до нинішньої зали Deep Time.

Родичі. Найближчі до Allosaurus fragilis інші види того самого роду, але які саме, аналізи вирішують по-різному. Malafaia et al. (2025) ставлять поруч із ним A. jimmadseni, а португальські рештки відносять до самого A. fragilis; Burigo & Mateus (2025) зберігають вид A. europaeus і об'єднують його з A. jimmadseni. Asfaltovenator стоїть поруч з Allosaurus у Rauhut et al. (2024) лише за одного способу зважування ознак, а в Kellermann et al. (2025) результат залежить від налаштувань аналізу. Saurophaganax, якого Carrano et al. (2012) зараховували до родини алозаврових, Danison et al. (2024) визнали сумішшю кісток різних тварин: рештки, що несуть цю назву, мабуть, належать завроподу-диплодоциду, а кістки хижака вони описали як Allosaurus anax.

Зуби. D'Emic et al. (2019) за щоденними лініями росту дентину й КТ-зображеннями оцінили, що в Allosaurus новий зуб на тій самій позиції щелепи з'являвся приблизно кожні 104 дні. Це оцінка для досліджених зубів, визначених до роду, а не розклад для кожної тварини.

Звідки ми це знаємо

1. Natural History Museum, London. Allosaurus
2. Natural History Museum of Utah. Allosaurus fragilis
3. Chure & Loewen (2020). Cranial anatomy of Allosaurus jimmadseni, a new species from the lower part of the Morrison Formation, Upper Jurassic, of Western North America
4. Paleobiology Database contributors. Allosaurus fragilis occurrence records, including collection coordinates and stratigraphy
5. National Park Service. Preventative Conservation of an 'Allosaurus' skull from Dinosaur National Monument
6. Smithsonian National Museum of Natural History. Just Our Type: Museum's Dinosaur Skeleton Becomes the Scientific Standard for Its Species
7. Drumheller et al. (2020). High frequencies of theropod bite marks provide evidence for feeding, scavenging, and possible cannibalism in a stressed Late Jurassic ecosystem
8. Lei et al. (2023). Bite and tooth marks on sauropod dinosaurs from the Morrison Formation
9. Carpenter et al. (2005). Evidence for Predator-Prey Relationships: Examples for Allosaurus and Stegosaurus. In The Carnivorous Dinosaurs, chapter 17, pp. 325-350
10. Sellers & Manning (2007). Estimating dinosaur maximum running speeds using evolutionary robotics
11. Bates et al. (2010). Sensitivity analysis in evolutionary robotic simulations of bipedal dinosaur running
12. Dinosaur National Monument, National Park Service. Allosaurus fragilis
13. Foth et al. (2015). New insights into the lifestyle of Allosaurus based on another specimen with multiple pathologies
14. Museum of the Rockies. Siebel Dinosaur Complex
15. International Commission on Zoological Nomenclature (2023). Opinion 2486, Case 3506: Allosaurus Marsh, 1877. Usage conserved by designation of a neotype for Allosaurus fragilis
16. Natural History Museum of Utah. New Species of Allosaurus Discovered in Utah
17. Dinosaur National Monument, National Park Service. Morrison Formation
18. Pahl & Ruedas (2021). Carnosaurs as Apex Scavengers: Agent-based simulations reveal possible vulture analogues in late Jurassic Dinosaurs
19. Kane et al. (2023). Was Allosaurus really predominantly a scavenger?
20. Pahl & Ruedas (2023). Allosaurus was predominantly a scavenger
21. Snively et al. (2013). Multibody dynamics model of head and neck function in Allosaurus
22. Lewis & Short (1879). A Latin Dictionary: fragilis
23. Matthew (1915). Dinosaurs, with Special Reference to the American Museum Collections
24. Malafaia et al. (2025). Cranial osteology of a new specimen of Allosaurus Marsh, 1877 (Theropoda: Allosauridae) from the Upper Jurassic of Portugal and a specimen-level phylogenetic analysis of Allosaurus
25. Burigo & Mateus (2025). Allosaurus europaeus (Theropoda: Allosauroidea) Revisited and Taxonomy of the Genus
26. Rauhut et al. (2024). A new theropod dinosaur from the Callovian Balabansai Formation of Kyrgyzstan
27. Kellermann et al. (2025). Re-evaluation of the Bahariya Formation carcharodontosaurid (Dinosauria: Theropoda) and its implications for allosauroid phylogeny
28. Carrano et al. (2012). The phylogeny of Tetanurae (Dinosauria: Theropoda)
29. Danison et al. (2024). Chimerism in specimens referred to Saurophaganax maximus reveals a new species of Allosaurus (Dinosauria, Theropoda)
30. D'Emic et al. (2019). Evolution of high tooth replacement rates in theropod dinosaurs
31. Peterson et al. (2017). New data towards the development of a comprehensive taphonomic framework for the Late Jurassic Cleveland-Lloyd Dinosaur Quarry, Central Utah

Хто намалював і сфотографував

• Алозавр збоку, реконструкція художника: Fred Wierum, CC BY-SA 4.0
• Скелет алозавра в музеї у Вашингтоні: Mark Jaquith, CC BY-SA 2.0
• Силует алозавра: Will Toosey, CC BY 4.0 (переведено в PNG)
• Справжній череп алозавра DINO 2560: Jens Lallensack, CC BY-SA 4.0
• Череп алозавра USNM 4734 у Вашингтоні: Neil Pezzoni, CC BY-SA 4.0
• Скелет алозавра над кістками велетня в Нью-Йорку: Ryan Somma, CC BY-SA 2.0

Звідки карта

• Місця знахідок: The Paleobiology Database, CC0 (дані завантажено 2026-11-12).
• Суходіл сьогодні: Natural Earth, суспільне надбання.
• Материки й місця знахідок тоді: GPlates Web Service (EarthByte), модель Merdith et al. 2021, CC BY 4.0.

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.