Диметродон

Для дорослих

Розміри. Діапазон на картці охоплює кілька північноамериканських видів, від маленького D. natalis до великого D. angelensis: 1,7-4,6 м і 21-250 кг (оцінки Canoville et al. 2026), а не один вид. Для D. grandis Museum of Evolution дає до 3,5 м і 250 кг; для D. limbatus Berman et al. (2001) наводять історичні оцінки 97-129 кг. Німецький D. teutonis мав 0,55 м від морди до клоаки; його масу оцінювали в 14 кг (Berman et al. 2001), 24 кг за хребцями й 6,3-6,8 кг за обхватом кісток кінцівок (Canoville et al. 2026). Висоту не встановлено.

Не динозавр. Диметродон належить до синапсидів (Synapsida), гілки, що веде до ссавців, а всередині неї до родини сфенакодонтид (Sphenacodontidae); у класифікації за спорідненістю він поза рептиліями. Він ближчий родич ссавців, зокрема людей, ніж динозаврів, але не доведений прямий предок (Angielczyk 2009). Проміжок до перших динозаврів залежить від хронології: Angielczyk (2009) пише про близько 60 млн років; діапазон Університету Торонто (до ~272 млн років) і NHM (найдавніші певні динозаври ~230 млн років) дають близько 42 млн років, на картці округлено до 40.

Вітрило. Bramwell & Fellgett (1973) моделювали обігрів і охолодження; Haack (1986) отримав менший виграш у нагріванні й слабке охолодження; Tomkins et al. (2010) за алометрією підтримують статевий показ; Huttenlocker et al. (2010) показали, що будова кісток обмежує реконструкції вітрила, але теплову роль не вирішили. AMNH згадує ще й залякування. Старі ідеї (ховатися в очереті, плавати під вітрилом, опора для хребта) не підтверджені. Жодна з функцій не спостерігалася безпосередньо.

Зуби. Brink & Reisz (2014) показали різноманіття зубів у межах роду: у D. grandis на ріжучих краях справжні зубчики, у D. milleri краї гладкі; передні зуби набагато більші за щічні, є зуби на піднебінні. Форма зубів підтримує спосіб "вкусити й рвонути"; чи полював він із засідки, чи переслідував, не встановлено. Snyder et al. (2026) скінченно-елементним моделюванням підтримують здатність обробляти велику здобич.

Здобич і середовище. Zoehfeld et al. (2013, тези конференції) описують погризених Diplocaulus у норах у кістковищі Краддок (Техас) і приписують напади диметродону; це інтерпретація, тому "мабуть". Секодонтозавр жив поруч у Бріар-Крик і Краддок; конкуренцію виведено з сусідства. Brink et al. (2019) нагадують, що не всі диметродони жили біля води: спільнота в печерах Річардс-Спур (Оклахома) суходільна, а німецький D. teutonis, за Berman et al. (2001), ловив дрібну суходільну здобич.

Шкіра й ріст. Marchetti et al. (2025) описали з Бромакера (Німеччина) відбитки тіла сфенакодонтид із лускою, залишені, коли тварини лежали; автором вважають D. teutonis за порівнянням із місцевими скелетами й слідами, але скелета при відбитках немає, і на всі види це не переноситься. Зрізи кісток німецьких диметродонів показують лінії росту й повільний ріст (Canoville et al. 2026; Museum für Naturkunde Berlin).

Знахідки й час. Рід описав Коуп (1878). Голотип D. milleri (MCZ VPRA-1365) зберігається в Музеї порівняльної зоології Гарварду. Скелет D. gigas (USNM 8635) у Смітсонівському музеї описав Gilmore (1919); цей вид тепер відносять до D. grandis, але чи саме він на фото в галереї, не встановлено. Канадську верхню щелепу Bathygnathus borealis Brink et al. (2015) за зубами й КТ віднесли до Dimetrodon. Діапазон 298-272 млн років округлено за Brink & Reisz (2014) у викладі Університету Торонто; PBDB датує знахідки ширшими інтервалами від ассельського до роудського ярусів.

Родичі. Huttenlocker et al. (2021) ставлять сестринською до Dimetrodon пару Sphenacodon і Ctenospondylus; Brocklehurst & Brink (2017) натомість отримують сестринську групу з Ctenospondylus, Ctenorhachis і Sphenacodon, а Reisz et al. (1992) ставили поруч Secodontosaurus. В обох новіших деревах Ctenospondylus і Sphenacodon однаково близькі до диметродона. Brocklehurst & Brink (2017) зауважують, що їхня матриця охоплює лише чотири з одинадцяти визнаних видів диметродона, а Canoville et al. (2026) називають зв'язки всередині родини й роду погано розв'язаними. Колишній Bathygnathus borealis Brink et al. (2015) визнали видом самого диметродона, D. borealis.

Травми й блювота. Rega et al. (2012) описали в скелеті FMNH UC 1134 сім пошкоджених остистих відростків вітрила; за лініями росту пошкодження й загоєння сталися щонайменше за п'ять сезонів росту до смерті. Причина травми невідома. Rebillard et al. (2026) описали з Бромакера (Німеччина) регургіталіт, скам'янілу відригнуту грудку з 41 кісточки щонайменше трьох різних тварин; головні кандидати на її автора D. teutonis і Tambacarnifex unguifalcatus, тож це не доказ, що саме диметродон їв цих тварин.

Звідки ми це знаємо

1. University of Toronto Mississauga. 'Steak-knife' teeth in oldest land predators
2. Paleobiology Database. Paleobiology Database: Dimetrodon taxon record
3. Paleobiology Database. Paleobiology Database: Dimetrodon occurrences, locality coordinates and formations
4. Canoville et al. (2026). Contrasting life history in the diminutive Dimetrodon species from North America and Germany
5. Brink & Reisz (2014). Hidden dental diversity in the oldest terrestrial apex predator Dimetrodon
6. Davis, Natural History Museum, London. Where did dinosaurs come from?
7. Otto, Drexel University. A Dimetrodon By Any Other Name
8. Angielczyk (2009). Dimetrodon Is Not a Dinosaur: Using Tree Thinking to Understand the Ancient Relatives of Mammals and their Evolution
9. Harvard Museum of Natural History. Dimetrodon | What's in a Name?
10. American Heritage Dictionary. Dimetrodon: etymology from The American Heritage Dictionary of the English Language, fifth edition, reproduced by YourDictionary
11. Huttenlocker et al. (2010). Comparative anatomy and osteohistology of hyperelongate neural spines in the sphenacodontids Sphenacodon and Dimetrodon (Amniota: Synapsida)
12. Bramwell & Fellgett (1973). Thermal Regulation in Sail Lizards
13. Tomkins et al. (2010). Positive Allometry and the Prehistory of Sexual Selection
14. American Museum of Natural History. Dimetrodon
15. Museum für Naturkunde Berlin. How to grow small? The perspective of the iconic predator Dimetrodon
16. Marchetti et al. (2025). Early Permian synapsid impressions illuminate the origin of epidermal scales and aggregation behavior
17. Snyder et al. (2026). Tooth biomechanics of the non-mammalian synapsid Dimetrodon using two- and three-dimensional finite element analysis
18. Zoehfeld et al. (2013). Burrows and break-ins on the Texas Permian delta: stacked aestivating amphibians and attacks by Dimetrodon
19. Berman et al. (2001). A new species of Dimetrodon (Synapsida: Sphenacodontidae) from the Lower Permian of Germany records first occurrence of genus outside of North America
20. Paleobiology Database. Paleobiology Database: Bromacker Quarry collection 80112, associated taxa
21. Haack (1986). A thermal model of the sailback pelycosaur
22. Brink et al. (2019). Dimetrodon (Synapsida: Sphenacodontidae) from the cave system at Richards Spur, OK, USA, and a comparison of Early Permian-aged vertebrate paleoassemblages
23. Brink et al. (2015). Re-evaluation of the historic Canadian fossil Bathygnathus borealis from the Early Permian of Prince Edward Island
24. Museum of Evolution. Dimetrodon grandis
25. Museum of Comparative Zoology. MCZ Vertebrate Paleontology VPRA-1365: Dimetrodon milleri holotype
26. Gilmore (1919). A mounted skeleton of Dimetrodon gigas in the United States National Museum, with notes on the skeletal anatomy
27. Huttenlocker et al. (2021). A Carboniferous synapsid with caniniform teeth and a reappraisal of mandibular size-shape heterodonty in the origin of mammals
28. Brocklehurst & Brink (2017). Selection towards larger body size in both herbivorous and carnivorous synapsids during the Carboniferous
29. Reisz et al. (1992). The cranial anatomy and relationships of Secodontosaurus, an unusual mammal-like reptile (Synapsida: Sphenacodontidae) from the early Permian of Texas
30. Rega et al. (2012). Healed Fractures in the Neural Spines of an Associated Skeleton of Dimetrodon: Implications for Dorsal Sail Morphology and Function
31. Rebillard et al. (2026). Early Permian terrestrial apex predator regurgitalite indicates opportunistic feeding behaviour

Хто намалював і сфотографував

• Диметродон збоку, реконструкція художника: Dmitry Bogdanov (DiBgd); Artuller; Monsieur X, CC BY-SA 3.0 (віддзеркалено)
• Скелет диметродона з вітрилом у музеї: Smokeybjb, CC BY-SA 3.0
• Силует диметродона: Dmitry Bogdanov, CC BY-SA 3.0 (переведено в PNG, віддзеркалено)
• Скелет диметродона в музеї Гарварду: angela n. from Washington, DC, CC BY 2.0
• Великий скелет диметродона в музеї у Вашингтоні: Daderot, Public domain
• Скам'яніла верхня щелепа диметродона з Канади: LittleLazyLass, CC0 1.0

Звідки карта

• Місця знахідок: The Paleobiology Database, CC0 (дані завантажено 2026-11-12).
• Суходіл сьогодні: Natural Earth, суспільне надбання.
• Материки й місця знахідок тоді: GPlates Web Service (EarthByte), модель Merdith et al. 2021, CC BY 4.0.

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.