Археоптерикс

Для дорослих

Розміри. Близько 0,5 м завдовжки разом із хвостом, тілом приблизно як сорока (NHM). Маса дорослого 0,895-0,928 кг: це межа, до якої виходять дві моделі росту в Erickson et al. (2009), а не зважена тварина і не розкид усіх знахідок. Висоту в стегні жодне з перевірених джерел надійно не оцінює.

Вік. Близько 150 млн років тому, пізня юра, титонський ярус (Field Museum, 2025). NHM дає ширший проміжок, 149-145 млн років. Точні перша й остання поява виду не встановлені, тому на часовій шкалі стоїть одна округлена дата.

Політ. Чи добре літав археоптерикс, досі сперечаються. Nudds & Dyke (2010) за міцністю стрижнів махових пір'їн вважали, що літав він погано. Voeten et al. (2018) показали, що будова кісток крила узгоджується з активним польотом із помахами на короткі відстані. O'Connor et al. (2025) знайшли на чиказькому екземплярі довге пір'я на плечовій частині крила, яке закривало щілину між крилом і тілом і підтримує версію робочого крила. Жодне з цих досліджень не дає ні швидкості, ні дальності польоту.

Пересування. Mayr et al. (2005) вважали, що в термопольського екземпляра перший палець стопи не був повністю обернений назад, тож стопа погано підходила, щоб сидіти на гілках, як сучасні птахи. O'Connor et al. (2025) описали обернений палець і м'які тканини стопи, які вказують, що він багато ходив по землі й, можливо, лазив. Огляд екології археоптерикса O'Connor & Clark (2026) підтримує змішаний спосіб пересування з обмеженим сидінням на гілках.

Їжа. NHM відносить археоптерикса до м'ясоїдних і називає можливою здобиччю комах і дрібних плазунів. Огляд O'Connor & Clark (2026) обговорює поїдання комах і можливу всеїдність, зокрема насіння. Робота O'Connor et al. (2026) про ротовий апарат чиказького екземпляра описує м'які конуси на піднебінні й крихітну під'язикову кісточку, яка вказує на рухливий язик. Решток їжі в жодному екземплярі не знайдено, тож меню лишається припущенням.

Колір. Kaye et al. (2019) припустили, що окреме скам'яніле перо могло належати іншому пернатому динозавру, хоча не виключили, що це перо археоптерикса. Carney et al. (2020) підтримали, що це покривне перо крила археоптерикса, і дійшли висновку, що воно було чорне. Колір усієї тварини з цього не випливає, тому чорне пір'я на малюнку, як і ліс навколо, є вибором художника.

Види. Erickson et al. (2009) вважали всі екземпляри одним видом, A. lithographica, і на цьому побудована їхня оцінка маси. Mayr et al. (2007) віднесли термопольський екземпляр до A. siemensii, а деякі систематики так само трактують берлінський. Rauhut et al. (2018) наголошують, що мінливість і систематика досі не з'ясовані. Картка спирається на лондонський екземпляр, а факти з інших екземплярів стосуються археоптерикса загалом.

Назва. Archaeopteryx походить від давньогрецьких archaios, давній, і pteryx, крило. Видова назва lithographica вказує на літографський вапняк, який зберіг знахідку. Вид описав фон Маєр у 1861 році.

Знахідки. Лондонський екземпляр NHMUK PV OR 37001 є неотипом, тобто зразком, за яким визначають вид. Його знайшли біля Лангенальтгайма в Баварії, у формації Альтмюльталь, яку традиційно називають зольнгофенським літографським вапняком. На ньому збереглася більша частина скелета і відбитки пір'я крил і хвоста. Координати на карті взято з PBDB. Одинадцятий екземпляр, з пір'ям на ногах, описали Foth et al. (2014), він зберігається в Музеї природи Зенкенберга у Франкфурті-на-Майні.

Родичі. Foth et al. (2025), Foth & Rauhut (2026) і Xu et al. (2026) ставлять Archaeopteryx на гілку птахів (Avialae), а сестринською до нього виходить ціла група інших ранніх птахів разом із гілкою, що веде до сучасних: у Foth et al. (2025) це Alcmonavis, Sapeornis та Euavialae, у Xu et al. (2026) Zhengheornis, Yuezhuornis, Baminornis, Jeholornis і Pygostylia. Xu et al. (2011) і Hartman et al. (2019) натомість відносили його разом з Anchiornis до дейнонихозаврів, тобто ближче до рапторів. O'Connor & Marugán-Lobón (2026) вважають, що Alcmonavis і Ostromia насправді і є Archaeopteryx; Foth & Rauhut (2026) залишають Alcmonavis окремим родом. Серед живих тварин найближча рідня археоптерикса це всі сучасні птахи разом: жоден вид не ближчий за інші.

Звідки ми це знаємо

1. Dominguez Alonso et al. (2004). Digimorph: Archaeopteryx lithographica
2. Field Museum. UV light and CT scans helped scientists unlock hidden details in a perfectly-preserved fossil Archaeopteryx
3. Natural History Museum, London. Collection specimens: PV OR 37001
4. Paleobiology Database contributors. Paleobiology Database: Archaeopteryx lithographica occurrences, including occurrence 520477
5. Natural History Museum, London. Archaeopteryx
6. Erickson et al. (2009). Was Dinosaurian Physiology Inherited by Birds? Reconciling Slow Growth in Archaeopteryx
7. O'Connor & Clark (2026). The ecology of Archaeopteryx
8. O'Connor et al. (2026). Avian features of Archaeopteryx feeding apparatus reflect elevated demands of flight
9. Voeten et al. (2018). Wing bone geometry reveals active flight in Archaeopteryx
10. O'Connor et al. (2025). Chicago Archaeopteryx informs on the early evolution of the avian bauplan
11. Nudds & Dyke (2010). Narrow Primary Feather Rachises in Confuciusornis and Archaeopteryx Suggest Poor Flight Ability
12. Field Museum. The earliest known bird had complex tongue bones and fleshy teeth on the roof of its mouth
13. Rauhut et al. (2018). The oldest Archaeopteryx (Theropoda: Avialiae): a new specimen from the Kimmeridgian/Tithonian boundary of Schamhaupten, Bavaria
14. Foth et al. (2014). New specimen of Archaeopteryx provides insights into the evolution of pennaceous feathers
15. Mayr et al. (2005). A well-preserved Archaeopteryx specimen with theropod features
16. Kaye et al. (2019). Detection of lost calamus challenges identity of isolated Archaeopteryx feather
17. Carney et al. (2020). Evidence corroborates identity of isolated fossil feather as a wing covert of Archaeopteryx
18. Mayr et al. (2007). The tenth skeletal specimen of Archaeopteryx
19. Schwarz et al. (2019). Ultraviolet light illuminates the avian nature of the Berlin Archaeopteryx skeleton
20. Senckenberg Naturmuseum Frankfurt. Archaeopteryx Nr. 11
21. Foth et al. (2025). A new Archaeopteryx from the lower Tithonian Mörnsheim Formation at Mühlheim (Late Jurassic)
22. Xu et al. (2026). Jurassic flightless bird reveals early ecological diversity of avialans
23. Hartman et al. (2019). A new paravian dinosaur from the Late Jurassic of North America supports a late acquisition of avian flight
24. Foth & Rauhut (2026). Considerations on the taxonomy of Late Jurassic Avialae (Theropoda) from the Solnhofen Archipelago
25. Xu et al. (2011). An Archaeopteryx-like theropod from China and the origin of Avialae
26. O'Connor & Marugán-Lobón (2026). Evaluating variation in Solnhofen avialans
27. Museum für Naturkunde Berlin, Google Arts & Culture. Archaeopteryx lithographica - The Berlin specimen

Хто намалював і сфотографував

• Археоптерикс розправив крила, реконструкція художника: Nobu Tamura, CC BY-SA 3.0 (віддзеркалено)
• Модель скелета археоптерикса в музеї: Fritzmann2002, CC BY-SA 4.0
• Схема скелета лондонського археоптерикса: Jaime A. Headden (User:Qilong), CC BY 3.0 (вирізано лондонський екземпляр зі схеми, віддзеркалено)
• Силует археоптерикса: Scott Hartman, CC0 1.0 (переведено в PNG, віддзеркалено)
• Берлінський археоптерикс у камені: Emily Willoughby, CC BY-SA 4.0
• Чиказький археоптерикс у камені: CusterDome, CC0 1.0
• Археоптерикс із Термополіса в камені: CryolophosaurusEllioti, CC BY 4.0
• Одинадцятий археоптерикс у камені: JensKunstfreund, CC BY-SA 4.0

Звідки карта

• Місця знахідок: The Paleobiology Database, CC0 (дані завантажено 2026-11-12).
• Суходіл сьогодні: Natural Earth, суспільне надбання.
• Материки й місця знахідок тоді: GPlates Web Service (EarthByte), модель Merdith et al. 2021, CC BY 4.0.

Ми анонімно рахуємо відвідування, без cookies.